Станично-Луганський краєзнавчий музей, Луганщина
Завідувачка фондами Станично-Луганського краєзнавчого музею Ольга Захарчук, яку підтримав Музейний кризовий центр, розповіла свою історію.
"Порятунок моєї родини почався 24 лютого 2022 року, з самого ранку з першими прильотами рашистських бомб по околицях Станиці Луганської та м. Щастя, яке знаходиться доволі близько... У поспіху хапали все необхідне і складали до сумок, та на той момент не можна було зрозуміти, що є необхідним, у голові була одна думка - щоб якомога швидше виїхати та врятуватися самим, а головне, врятувати дитину... Тому життя вмістилося у пару валіз... Втікати довелося через поля, чорнозем та багнюку - напередодні був дощ, а їхати трасою було дуже небезпечно, бо орки постійно бомбили.. У Станиці лишилося все: батьки, дім, робота... Повернутися змоги немає ніякої, майбутнього там немає, з окупантами співробітничати не хочу і не буду, як і деякі інші співробітники Станично-Луганського музею, які не мали змоги виїхати...
Наша подорож була довгою, ми переїздили з міста до міста, і було враження, що війна їде за нами слідом. Ночувати доводилось у хостелах, на матрацах на підлозі, їли, що траплялось... В моїй душі був біль і відчай, та мене надихала моя маленька донечка, їй 6 років, але вона вела себе дуже терпляче і коли їхали багато годин, і стояли у величезній пробці під Уманню, яка розтягнулась аж на 13 годин, і терпіла, коли нічого було їсти... Наразі ми зупинилися у більш-менш тихому містечку, де моя дитина принаймні не чує вибухів і не лякається... Але обстановка дуже складна, дохід нашої родини - це виплати переселенцям та гуманітарна допомога, яку дають раз на місяць... Садочки не працюють, доньці цього року до школи, немає можливості відвідувати підготовчі дошкільні заняття. Моя донечка до лютого 2022 року займалась художньою гімнастикою, має медалі і кубки, та довелося припинити заняття...
Тепер життя звелося лише до очікування перемоги, віри, що все скоро закінчиться і ми повертаємося до звичного життя у нашій вільний, незалежній Україні, зі щасливим, безпечним і мирним майбутнім для наших дітей...впевнено ідучи вперед."
PS. Історії наших колег-музейників ми публікуємо з їхнього дозволу, і лише тоді, коли вони вважають, що немає загрози їхньому життю і життю їхніх близьких.