Михайло-Коцюбинський історико-краєзнавчий музей, Чернігівщина
Історією життя музею під час повномасштабного вторгнення росії та окупації розповіли працівники Михайло-Коцюбинського історико-краєзнавчого музею, яким Музейний ризовий центр надавав фінансову допомогу.
"У перші дні війни, коли були чутні поодинокі постріли та вибухи ми, працівники музею, ще не здогадувались і тяжко вірили в те, що почалося найстрашніше. Але було якесь нехороше передчуття. За день до вторгнення військ у наше селище ми встигли забрати з музею бойовий прапор та фотографії бійців АТО. Потім, пізніше, ми це прикопали у скляній банці, бо тримати це вдома було вкрай небезпечно.
Коли зайшли рано зранку війська агресорів, вони їхали з червоними прапорцями, ми ховалися у погребах та підвалах. Було сильне відчуття небезпеки, та нерозуміння ситуації. Ніхто не думав, що вони ось так просто заїдуть у селище. Були чутні постріли автоматів, гуркіт машин, стояв смердючий дим спаленої солярки. Окупанти пограбували та понівечили продуктові магазини, ще в перший день окупації. Звичайно, до музею з працівників ніхто не міг зайти.
Окупанти спочатку грабували всі магазини, стріляли по вікнах. Вони, як дикі, вдерлися до музею, вибивши вікна і сплюндрували експозицію воїнам АТО. Добре, що ніяких фото вже не було, це б могло наразити на небезпеку родичів атовців. Також вони понівечили старовинний ручний млин в експозиції старовинних предметів побуту.
Коли директор музею через декілька днів хотів прийти до музею перевірити його, і попросити окупантів не займати музей, бо там немає нічого цінного, його поставили до стіни і погрожували автоматом.
Не було світла, не було зв'язку. Дізнатися щось про ситуацію у селі не було можливості. Пізніше з'ясувалося, що зникли троє людей із селища, і доля їхня невідома. Стало відомо про пограбування, погрози жителям селища. Не було води, ніде було купити їжу, люди виживали як могли, ділилися харчами один з одним. Страшно було виходити з двору, то ж ходили рівчаком, бо там усе поросло чагарником і важка техніка б не приїхала.
Коли окупанти вже нарешті тікали з селища, вони на танках і воєнних машинах везли награбоване - велосипеди, крісла, крам. Музей був у занедбаному стані. Побиті вікна, виламані двері, безлад усередині".
PS. Історії наших колег-музейників ми публікуємо з їхнього дозволу, і лише тоді, коли вони вважають, що немає загрози їхньому життю і життю їхніх близьких.